Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

 

Головна установа МОЗ України з питань соціальної і судової психіатрії

Вітаємо Вас на оновленому web-сайті Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України!

 

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України було створено у 1984 році як Українську філію Всесоюзного науково-дослідного інституту загальної та судової психіатрії ім. В.П. Сербського. Сьогодні він є головною установою держави в галузі соціальної та судової психіатрії, а також одним з провідних консультативно-діагностичних та лікувальних центрів України.

Основна мета Інституту — сприяти удосконаленню організації системи охорони психічного здоров’я, розробці сучасних науково обґрунтованих методик профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та реадаптації пацієнтів з вадами психічного здоров’я, з метою відновлення їх повноцінного функціонування у суспільстві.

В Інституті створено умови для ефективної наукової роботи; функціонують аспірантура, докторантура, Спеціалізована рада із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальності «Психіатрія». Ми підтримуємо наукові зв'язки з багатьма установами охорони психічного здоров'я України й за її межами, зокрема: Німеччини, Великобританії, Литви, Франції, Португалії, Іспанії, Італії, Ірландії, Польщі та інших країн.

Сподіваємось, що наш веб-сайт дасть Вам змогу ближче познайомитися з діяльністю Інституту, його життям, здобутками і планами, відчути атмосферу, в якій завдяки творчому підходу співробітників втілюються у життя сміливі проекти та досягаються високі результати.

 

Директор Інституту,

д.мед.н., с.н.с. Пінчук Ірина Яківна

 

 

новини

  • 02.11.2017

    3 листопада відзначає ювілей Директор Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України доктор медичних наук старший науковий співробітник Ірина Яківна Пінчук

  • 01.11.2017

    Українська психіатрія: Quo Vadis? – під такою назвою 27-28 жовтня цього року відбулися VII Львівські психіатричні зустрічі, які організовує Інститут психічного здоров'я Українського Католицького Університету та Асоціація психіатрів України.

     

    Українська психіатрія: Quo Vadis? – під такою назвою 27-28 жовтня цього року відбулися VII Львівські психіатричні зустрічі, які організовує Інститут психічного здоров'я Українського Католицького Університету та Асоціація психіатрів України.

     

    Шість років тому політв’язень, психіатр Семен Глузман, дисидент і громадський діяч Мирослав Маринович та психіатр Юрій Закаль загорілися ідеєю об’єднати фахівців у сфері охорони психічного здоров’я, щоб обмінюватися досвідом і започатковувати нові проекти. Відтоді проект «Львівські психіатричні зустрічі» щорічно успішно збирає сотні експертів охорони психічного здоров’я.

     

    На конференції обговорювався актуальний стан та перспективи розвитку української психіатрії (С. Глузман, О. Фільц, В. Климчук, Т. Алмашій, О. Сувало), а також необхідність та особливості реформування сфери психічного здоров’я в Україні (І. Пінчук, Д. Подтуркін, Н. Лісневська, А. Карачевський).

    Провідні німецькі фахівці (Ральф Зейдель, Ельмар Шпанкен, Хартмут Бергер) розповіли про досвід Германії при становленні соціальної психіатрії, що викликало жваву дискусію щодо можливостей застосування іноземного досвіду в українських реаліях.

    О. Романчук розповів про те, що відбувається, коли локальні проекти завершуються і поділився рекомендаціями щодо подальшого розвитку служб психічного здоров’я. Також учасники конференції мали змогу ознайомитись з результатами недавніх досліджень на межі соціології та психіатрії (О. Маланчук, Ю. Пієвська).

    27 жовтня в межах програми конференції відбулась перша зустріч Молодих українських психіатрів, де говорили про історію становлення спілки молодих психіатрів Україні, можливості наукового розвитку та стажування для молоді.

     

    На конференції обговорювався актуальний стан та перспективи розвитку української психіатріїВиступає Хартмут Бергер (Hartmut Berger) - професор психології університету Іогана Вольфганга Гете (Франкфурт, Німеччина)  Виступає Олег Романчук, директор Інституту психічного здоров'я Українського Католицького Університету, Президент Української асоціації  когнітивно-поведінської терапії  Виступає д.мед.н. с.н.с. Ірина Пінчук, Директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України3 - 4<>

     

     

     

  • 20.10.2017

    Співробітники УНДІ ССПН МОЗ України взяли участь у XVII-му Міжнародному Конгресі з психіатрії WPA 8–12 жовтня, Берлін, Німеччина

    XVII-й Міжнародний Конгрес з психіатрії WPA

    (8–12 жовтня, Берлін, Німеччина)

     

    8-12 жовтня 2017 року у Берлінському виставковому центрі Мессе Берлін (Німеччина) відбувся XVII Міжнародний конгрес з психіатрії Всесвітньої психіатричної асоціації. Протягом цих осінніх днів учасники мали нагоду розібратися з поточним станом справ у психіатрії, вивчити погляди різних шкіл, побачити майбутні напрямки розвитку в цій галузі.

    Всесвітня психіатрична асоціація (World Psychiatric Association, WPA) проводить міжнародні конгреси з психіатрії раз в три роки. У 2017 році ця знаменна подія проходила в столиці Німеччини - Берліні під спільним патронатом Всесвітньої психіатричної асоціації та Німецької асоціації психіатрії, психотерапії і психосоматики (DGPPN).

    У конгресі прийняли участь понад 10000 учасників з 130 країн. Основна тема цьогорічного конгресу – «Психіатрія 21 століття: контекст, протиріччя і зацікавленість». Наукова програма була присвячена спеціалізованим і міждисциплінарним питанням, а також практичним навичкам. Інформаційний фокус конгресу був зосереджений не тільки на нові наукові відкриття, але й на питаннях превенції, діагностики, лікування і реабілітації хворих з психічними розладами. Ряд спільних засідань за участю психіатрів та інших фахівців в області охорони здоров’я, споживачів психіатричних послуг та осіб, які здійснюють догляд в сім’ях дозволив забезпечити представництво всіх інтересів. Таким чином, мета конгресу – не лише обмін знань між різними фахівцями, а й діалог психіатрів, осіб з психічними розладами та їх родичами в Європі і в усьому світі.

    У роботі конгресу взяли участь співробітники Українського НДІ соціальної судової психіатрії та наркології МОЗ України. В цьому році їх доповіді було представлено на трьох симпозіумах: «The crooked road to reforming mental health care in former Soviet republics», «Mental healthcare in low resource countries: challenges and solutions», «Health care models and services III».

    Представлені доповіді викликали жвавий інтерес у учасників симпозіумів та сприяли всебічному обговоренню дискусійних питань. Співробітники УНДІ ССПН МОЗ України були представлені й в постерній сесії, де молоді науковці представили результати своїх досліджень.

    Варто відмітити дружню атмосферу конгресу та толерантність до інших поглядів, що сприяло плідним дискусіям і збагаченню знаннями вчених національного й міжнародного рівня різних країн світу.

     

    Виступає Директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ Українид.мед.н., с.н.с. Пінчук І.Я.  Велику зацікавленість учасників Конгресу викликали постерні доповіді.З доповіддю виступає науковий співробітник Юлія Ячнік                 3 - 17<>

     

     

     

     

     

  • 01.10.2017

    UNA Partnership announced the First Research Course for Early Carrier Mental Health Specialists and Students

     

    UNA Partnership is a collaborative initiative between Norwegian University of Science and Technology (NTNU, Norway), Donetsk National Medical University, Ukrainian Research Institute of Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse of Ministry of Health of Ukraine, Ukrainian Catholic University, Yerevan State Medical University (Armenia), and World Health Organization’s Division of Non-communicable Diseases and Promoting Health through the Life-course in Europe.

    The aim of the course is to provide a high-quality intensive training onthe relevant elements of research including but not limited to:Designing a research project, starting research projects in busy clinicalsettings, research methods including most important principles ofstatistics, writing scientific papers and presenting scientific work.

    Thecourse is designed to provide tutorials and to be a platform forcontinuous training and collaborative investigations.

    For additional information please contact of course’s co-directors.

    E-mails are provided on the first page of Announcement.

    Application deadline is the November 12th, 2017.

    Limited spaces available, please apply early.

     

     

  • 27.09.2017

    Конференція Європейської ради з питань розладів харчової поведінки (ECED)  7-9 вересня 2017, Вільнюс (Литва)

    Конференція Європейської ради з питань розладів

    харчової поведінки (ECED)

    7-9 вересня 2017, Вільнюс (Литва)

     

    7-9 вересня 2017 року у Вільнюсі (Литва) відбулася конференція Європейської ради з питань розладів харчової поведінки (ECED, 2017), в якій взяли участь учасники із 20 країн світу.

    Тема цього року – «Розлади харчової поведінки в мультикультуральних умовах».

    Учасниками заходу були і співробітники Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології.

    Програма конференції була насиченою, а формат зустрічі комфортним. Майже після кожної доповіді відбувалося досить тривала і активна дискусія.

    В перший день конференції після вітальних слів міністра охорони здоров’я Литви Ауреліуса Верігі та організаторів Брегіти Бакс та Роберта Ван Ворена, свою доповідь представив  Пол Робінсон, присвятивши її Mentalization-based therapy (МВТ) розладів харчової поведінки. Це достатньо новий метод лікування і на сьогодні інформації в україномовних/російськомовних джерелах майже немає. Вказана техніка допомагає зрозуміти думки, переконання, побажання і почуття, а також зв'язати їх із нашими діями та поведінкою. На лекції обговорювались можливості застосування МВТ в тяжких випадках харчових розладів, коли інші методи недієві. Основними недоліками вказаного методу є його велика тривалість.

    В дискусії після доповіді була окреслена основна проблема лікування людей з розладами харчової поведінки - низька прихильність до терапії та високий відсоток виходу із процесу лікування.

    Другий день конференції розпочався із сумісного перегляду фільму "Emma wants to live", в якому розповідається про історію життя та хвороби пацієнтки з анорексією. По закінченню відбулася гаряча дискусія, яка була зосереджена на питаннях етичності примусового лікування. Був зроблений висновок, що вказаний вид допомоги не варто розглядати, як рутинну практику, однак в деяких випадках це може бути єдиним способом врятувати життя пацієнта.

    Далі представники із ПАР, Саудівської Аравії, Ізраїлю, Фінляндії та ін. ділились своїм досвідом та розповідали про організацію надання допомоги пацієнтам з РХП в своїх країнах.

    Одним із найяскравіших був майстер-клас на тему «Тіло - друг чи ворог", який провели Мішеля Пробст (Бельгія) та Джерарда Батчера (Ірландія). Джерард зосередив увагу присутніх на теоретичних аспектах роботи з образом тіла, а Мішель представив декілька практичних вправ, залучивши до них бажаючих із залу. Підводячи підсумки після жвавих обговорень, лектори зауважили, що всі представлені методики є досить ефективними, однак їх слід розглядати лише як спосіб досягнення терапевтичного альянсу.

    Другий день конференції закінчився гала-вечерею під виступ української групи Dakh Daughters.

    На третій день конференції представники із різних клінік поділились досвідом роботи та розповіли про інтервенції, які вони застосовують для лікування пацієнтів з РХП, були представлені стендові доповіді та звітні презентації.

    Яскравою подією цього дня були дебати на тему «Фокус на образі тіла, як важливому компоненті лікування розладів харчової поведінки та відновлення пацієнта». Спікерами були Фернандо Фернандез-Аранда (Іспанія) Синтія Бьюлік (США). Синтія переконувала, що не обов'язково фокусуватися на образі тіла при роботі з РХП, оскільки є випадки обумовлені культурним контекстом, а Фернандо наполягав, що це обов'язково. Після жвавої дискусії, присутні проголосували за ту чи іншу думку.

    Наступна конференція Європейської ради з питань розладів харчової поведінки відбудеться в 2019 році в Парижі.

     

    4 - 5<>

  • 11.07.2017

    Науково-практична конференція з міжнародною участю «Психіатрія XXI століття: проблеми та інноваційні рішення» (27–29 квітня 2017 р., м. Київ)

    Науково-практична конференція з міжнародною участю

    «Психіатрія XXI століття: проблеми та інноваційні рішення»

    (27–29 квітня 2017 р., м. Київ)

     

    З 27 до 29 квітня 2017 року в Києві пройшла науково-практична конференція з міжнародною участю «Психіатрія XXI століття: проблеми та інноваційні рішення», яка вже традиційно стала знаковою подією в календарі спеціалістів у галузі охорони психічного здоров’я. Організаторами заходу стали Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України та Асоціація психіатрів України.

    На зустрічі були присутні психіатри, наркологи, судово-психіатричні експерти, психологи, працівники соціальної ланки майже з усіх областей України, а також спеціалісти з Великої Британії, Німеччини, Франції, Нідерландів, Норвегії, Литви, Туреччини, Ізраїлю, США та Австралії.

    У рамках конференції обговорювались такі актуальні питання:

    - державна стратегія охорони психічного здоров’я населення України;

    - служба охорони психічного здоров’я в умовах воєнних дій та надзвичайних ситуацій;

    - питання діагностики і терапії станів залежності, проблема коморбідності в сучасній психіатрії та наркології;

    - передача знань: від досліджень до клінічної практики;

    - психотерапія і психологічна корекція при психічних порушеннях;

    - поведінкові розлади у дітей та підлітків: профілактика, терапія, промоція психічного здоров’я;

    - проблеми осіб із розумовою відсталістю;

    - наукова діяльність молодих вчених у галузі психіатрії.

     

    Під час конференції були проведені симпозіуми, майстер-класи і семінари, присвячені найактуальнішим питанням охорони психічного здоров’я. Вона стала платформою для обміну сучасною інформацією, знаннями, досвідом, а також налагодження контактів та співробітництва для поліпшення якості надання допомоги пацієнтам і сприяння подальшим дослідженням у сфері охорони психічного здоров’я.

    Конференція розпочалася з привітання Ірини Яківни Пінчук – головного позаштатного спеціаліста МОЗ України за фахом «Психіатрія. Наркологія», д-ра мед. наук, директора Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. У вступному слові Ірина Яківна наголосила, що нині психіатрична галузь переживає нелегкі часи перетворень, які потребують від усієї медичної громадськості щоденної кропіткої праці над виконанням масштабних завдань реформування системи охорони здоров’я нашої держави. Війна на Сході торкнулася багатьох громадян, що створило додаткове навантаження на всі існуючі служби, зокрема і психіатричну. Саме це зміцнює намагання реформувати систему охорони психічного здоров’я та впроваджувати сучасні підходи, які допоможуть змістити акцент зі стаціонарної допомоги на амбулаторні спільнотні служби. Ірина Пінчук висловила сподівання, що спільні дії допоможуть втілити у практичну реальність усе те важливе, що буде обговорюватися на симпозіумах конференції, а амбітні завдання, спільні зусилля та прагнення досягти поставленої мети неодмінно приведуть до успіху. Адже наука – це галузь, що впродовж багатьох століть об’єднує людей усього світу, незалежно від їхніх національних традицій, політичних переконань чи релігійної належності.

    На захід завітала в. о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун, яка відзначила актуальність запропонованих для розгляду на конференції тем. Пані Уляна наголосила, що психічне здоров’я – це невід’ємна частина здоров’я особистості загалом. Оскільки сьогодні система охорони здоров’я перебуває на етапі реформування, важливо зрозуміти потреби кожної галузі, зокрема і психіатрії. Незважаючи на те, що 2001 року був прийнятий Закон «Про психіатричну допомогу», держава, на жаль, доклала дуже мало зусиль, щоб допомогти пацієнтам із вадами психічного розвитку, а також фахівцям зазначеної галузі. Тому наразі нагальним завданням Міністерства охорони здоров’я є оптимізація роботи системи охорони психічного здоров’я, враховуючи запити спеціалістів і пацієнтів. Адже важливо не просто вміти лікувати певні захворювання, варто спрямовувати зусилля на профілактичні заходи та підтримку здоров’я української нації. В. о. міністра закликала фахівців спільно створити дорожню карту розвитку галузі охорони психічного здоров’я.

    Наукова частина конференції розпочалася із доповіді д-ра мед. наук, професора, обраного президента Всесвітньої психіатричної асоціації Хелен Херрман (Австралія), яка була присвячена темі «Розвиток психічного здоров’я у жінок та дівчаток за тяжких життєвих обставин: психіатр як партнер для змін». Вона наголосила, що соціальними детермінантами психічного здоров’я є абсолютна і відносна бідність, ґендерна нерівність, насильство, соціальна ізоляція, серйозні соматичні патології. При цьому варто враховувати, що психічні розлади дебютують у більш молодому віці, порівняно з іншими захворюваннями. Нині індивідуальні та суспільні наслідки насильства чітко окреслені та визнані основними проблемами в галузі охорони здоров’я загалом та психічного здоров’я зокрема. Люди, які зазнали насильницьких дій, мають вищий ризик розвитку психічних захворювань, включаючи депресію, тривогу та суїцидальну поведінку. Крім того, у них підвищується ризик розвитку серцево-судинних патологій, ожиріння і ранньої смертності. Що стосується психічного здоров’я жіночої частини населення, то життєвий досвід жінок і дівчаток суттєво відрізняється від такого у чоловіків, адже вони мають різні можливості й обов’язки: частіше зазнають насильства, їхня робота менш оплачувана, роль у прийнятті сімейних і суспільних рішень нижча тощо. Перший глобальний систематичний огляд про поширеність насильства щодо жінок був опублікований ВООЗ 2013 року. Згідно з даними вказаного огляду, 35 % жінок у всьому світі зазнають фізичного чи сексуального насильства. При цьому вони мають більш високий рівень проблем зі здоров’ям: майже удвічі частіше страждають на депресію, частіше заражаються ВІЛ. Також вражаючими є цифри Європейського бюро ВООЗ (2014) щодо дітей, згідно з яким поширеність сексуального насильства серед дівчаток становить 13 %, серед хлопчиків – 7 %; фізичне насильство щодо хлопчиків і дівчаток – 23 %, емоційне насильство – 29 %. Усі ці фактори негативно впливають на їхнє здоров’я у майбутньому (депресія, тривога, розлади харчової поведінки, самоушкодження, незаконне вживання наркотиків, ризикована сексуальна поведінка тощо), що призводить до суттєвих економічних витрат на рівні держави. Хелен Херрман зазначила, що об’єднавши свої зусилля, фахівці різних рівнів і спеціальностей можуть створити ефективну систему щодо запобігання, лікування і зміцнення психічного здоров’я слабкої статі. Для цього необхідно чітко сформулювати потреби жінок, що перебувають у зоні ризику. Корисними можуть стати партнерські програми із залученням жінок до участі в них та забезпечення доступності до всіх необхідних послуг.

    Схожій тематиці присвятила свій виступ головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за фахом «Психіатрія. Наркологія», д-р мед. наук, директор Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Ірина Пінчук, представивши доповідь «Психічне здоров’я жінки XXI століття». Роль жінки в сучасному суспільстві полягає не тільки у веденні домогосподарства та вихованні дітей. Сьогодні вони, поряд із чоловіками, беруть активну участь у всіх ланках громадського життя, зокрема є учасниками і воєнних дій. Однак велика кількість обов’язків та функцій, низький соціально-економічний статус, насильство, стрес, ґендерна дискримінація стали факторами ризику розвитку у них психічних розладів.

    Серед особливостей психічного здоров’я жінки слід виділити такі: вони вдвічі частіше, аніж чоловіки, страждають на депресивні розлади; мають більший ризик тривожних і соматизованих станів; у них зазвичай виникають проблеми психічного здоров’я у похилому віці; часто наявні розлади харчової поведінки (95 % хворих на анорексію і 80 % на нервову булімію – це жінки); вони частіше вдаються до суїцидальних спроб, хоча завершені суїциди, як правило, переважають серед чоловіків. Показник поширеності насильства щодо осіб жіночої статі коливається від 16 до 50 %, принаймні одна з п’яти жінок була зґвалтована або пережила спробу зґвалтування. Ірина Яківна зазначила, що для розв’язання проблем жінок важливим є створення стратегії зі зниження чинників ризику ґендерного характеру: національна політика щодо зменшення ґендерної дискримінації, навчальні програми для молоді з ґендерної рівності та толерантності, просвітницькі кампанії щодо охорони психічного здоров’я вагітних, матерів/жінок на робочому місці; ґендерно орієнтована політика в галузі психічного здоров’я.

    Наступним був виступ президента Асоціації психіатрів України Семена Фішелевича Глузмана на тему «Психіатрія в Україні: 40 років потому». Українська психіатрична школа має доволі непростий шлях розвитку, переживши часи заборон і репресій. На жаль, психіатрію за часів Радянського Союзу досить часто застосовували як каральний інструмент. Про права людини тоді годі було й говорити. Однак і за тих непростих умов траплялися фахівці, які, ризикуючи власним життям, рятували своїх пацієнтів, відмовляючись співпрацювати з органами влади та ставити політично вмотивовані діагнози. За 40 років відбулося чимало змін, лікарі навчились поважати себе як спеціалістів. Однак не менш важливим залишається збереження історичної пам’яті, інколи це навіть вагоміше за конкретні знання – пам’ятати і поважати своїх попередників та бути гідними послідовниками української психіатричної школи. Уже за доброю традицією в рамках конференції від Асоціації психіатрів України вручили премії ім. М. Танцюри, ім. С. Костюченка, ім. Ф. Гааза, ім. В. Блейхера.

    Талі Леванон (Ізраїль), голова Ізраїльської коаліції психотравми, поділилася власним досвідом із створення та роботи зазначеної організації. Оскільки психологічна травма може бути результатом впливу багатьох факторів і подій, то дієвим є саме мультисистемний підхід, що виник у контексті вивчення травматичного досвіду, з метою використання прихованих ресурсів організму. В Ізраїлі право на психологічну та фінансову допомогу має як безпосередній учасник подій, так і його родина. Задля створення безперервного континууму допомоги та своєчасного реагування було започатковано Ізраїльську коаліцію психотравми. До основних її функцій належить: надання безпосередньої допомоги особі, сім’ї, громаді; створення груп підтримки; зміцнення громад; співпраця з урядом із метою розробки відповідної стратегії. Також досить цінним є те, що такі ініціативи закріплені на законодавчому рівні та є одним із пріоритетних напрямів державної політики.

    Хартмут Бергер (Німеччина), професор факультету психології університету Йоганна Вольфганга Ґете, представив доповідь на тему «Рекомендації з психосоціальної терапії при важких психічних розладах, основані на даних доказової медицини». Він репрезентував результати діяльності робочої групи Німецької асоціації психіатрії та психотерапії, психосоматики та неврології щодо визначення протоколів для лікування тяжких психічних розладів. Робоча група вивчила доступні керівництва і сформувала практичні рекомендації щодо терапії осіб із вадами психічного здоров’я. Насамперед було сформульовано визначення поняття «тяжкий психічний розлад» як стан, що розвинувся в особи у віці 18 років і старше, котра на даний момент або будь-коли в минулому мала психічні, поведінкові або емоційні розлади (за винятком порушень розвитку і розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин) достатньої тривалості для задоволення діагностичних критеріїв, зазначених у DSM-IV (APA, 1994), що призвело до серйозних функціональних порушень та істотно перешкоджає або обмежує одну або кілька життєво важливих функцій. Далі професор навів деякі з найважливіших, на його погляд, рекомендацій. Так, люди з тяжкими психічними розладами мають право на отримання необхідної допомоги та врахування їхніх потреб. Їм має бути надана можливість самостійно відстоювати свої інтереси, організовувати та індивідуально визначати умови свого проживання. Варто пам’ятати, що з підвищенням ступеня інституціоналізації збільшуються небажані наслідки і погіршуються умови життя. Тому слід прагнути до зменшення їх тривалості. Задля підвищення рівня знань пацієнтів про хворобу і з метою зменшення ймовірності рецидиву в рамках загального плану лікування слід вдаватись до психоосвітніх заходів. Родичі також мають залучатися до процесу психоосвіти. За наявності дефіциту соціальної компетентності варто проводити тренінг соціальних навичок. Для обслуговування пацієнтів із тяжкими психічними розладами в певних регіонах має бути створена громадська психіатрія, основана на амбулаторному лікуванні із залученням мультидисциплінарних команд. За необхідності вони проводять лікування хворих із тяжкими психічними розладами за місцем проживання. Крім того, такі пацієнти при загостренні симптомів хвороби повинні мати змогу отримати допомогу від мобільних мультипрофесіональних команд, закріплених за певним регіоном обслуговування, у їх звичному середовищі мешкання. В рамках загального плану лікування осіб із тяжкими психічними розладами слід пропонувати адекватну терапію, орієнтовану на індивідуальні потреби пацієнтів. Для того щоб сприяти участі людей із психічними вадами у трудовому житті, варто вибирати такі можливості, які б працювали за принципом «спочатку тренувати, а потім застосовувати». Зважаючи на те, що основним напрямом у лікуванні тяжких психічних розладів є фармакотерапія антипсихотиками, важливе ретельне зіставлення користі й ризику призначеного препарату, надання детальної інформації пацієнтам та їхнім родичам і активне залучення їх до процесу прийняття рішень.

    Також увагу присутніх привернула доповідь Ігоря Куценка (США), професора психіатрії, директора Центру з навчання та досліджень поведінки при станах залежності Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, який присвятив свій виступ застосуванню канабіноїдів у медицині. Власне, застосування канабісу асоційоване з політичним, економічним, правовим, етичним, науковим і медичними аспектами. Між тим доповідач зупинився на науковій і медичній складових цієї проблеми. Так, марихуану і канабіс людство використовує вже дуже давно, у різних куточках світу і з різною метою. Марихуана містить 483 алкалоїди, найвідомішим із яких є тетрагідроканабінол (THC). Інтерес до медичного застосування канабісу зріс у 90-х роках, після того як ізраїльський нейрофізіолог R. Mechoulam (1995) висловив гіпотезу, що в мозку людини існує власна природна ендоканабіноїдна система. Це дало поштовх до нових досліджень продуктів канабісу, результати яких, своєю чергою, привели до розуміння таких фактів: у мозку існують канабіноїдні рецептори; в організмі людини наявний пронейротрансміттер анандамід, схожий зі структурою канабіноїдної молекули. Звичайно ж, ризик розвитку залежності під час вживання марихуани за медичними показаннями є, однак він становить 9 %. Для порівняння: залежність від нікотину розвивається у 32%, героїну – 23%, кокаїну – у 17 %, алкоголю – у 15 %. Таким чином, у більшості осіб, що вживають канабіс, ця тенденція не простежується. Водночас через високий рівень поширеності застосування канабісу пацієнтів із цим видом залежності більше, аніж з будь-яким іншим. Сьогодні існує велика доказова база щодо ефективності його використання саме з медичною метою: продукти канабісу знижують нудоту і блювання в онкологічних хворих, які проходять хіміотерапію, впливають на інтенсивність певних видів болю, а також неврологічних порушень.

    Оскільки наразі вживання канабісу відбувається шляхом куріння, обґрунтування медичного застосування має певні обмеження: неможливо дозувати вдихання, немає сигарет зі стандартною дозою, є певні організаційні проблеми, різна переносимість у пацієнтів без досвіду вживання канабісу або тих, хто не курить. Нині вже є вапоризатори, які можуть допомогти розв’язати цю проблему, оскільки вони видають встановлену концентрацію препарату. Здебільшого їх використовують у клінічних дослідженнях. Однак для застосування продуктів канабісу з медичною метою не обов’язково курити марихуану. Сьогодні вже існує достатня кількість препаратів, які містять відповідні речовини.

    Підсумовуючи свій виступ, Ігор Борисович зазначив, що дослідження канабіноїдів демонструють багатообіцяючі результати, проте такі дослідження слід продовжувати і надалі. Принаймні медичне застосування канабісу має ґрунтуватися на правилах доказової медицини, а не на рішеннях урядів, судів або демонстраціях шанувальників марихуани. Препарати, що містять вказані речовини, можуть допомогти при багатьох медичних станах, однак варто шукати альтернативні шляхи введення їх до організму, оскільки куріння не відповідає характеристикам лікарського засобу.

    Ще одна доповідь Ігоря Борисовича Куценка була присвячена підходам у лікуванні наркоманії в контексті системи правосуддя. Доповідач загострив увагу присутніх на тому, що метою терапії осіб із залежністю і кримінальною поведінкою має бути не тільки лікування наркоманії та досягнення ремісії, а й зниження кримінального рецидиву. Наразі не існує жодної доказової бази щодо зниження рецидивів станів залежності внаслідок покарань (тюремне ув’язнення, арешти, контроль тощо). Навпаки, результати багатьох досліджень свідчать, що у частини осіб (особливо молодше 20) через санкції частота рецидивів збільшується. Ми легко можемо контролювати поведінку шляхом примусу і покарання, однак такі важелі пригнічують її лише на той період, коли у нас є контроль, а коли він зникне, то стара модель пове¬дінки знову повертається. Тобто питання варто ставити в контексті не «придушення», а саме модифікації поведінки індивідуума. При виборі способу лікування пацієнтів зі станами залежності слід пам’ятати, що лікування, яке не спрямоване на криміногенні потреби, є контрпродуктивним за своєю ефективністю. Лікувати необхідно потреби, які прямо або опосередковано пов’язані з кримінальністю (відсутність постійного місця проживання, безробіття, психіатрична коморбідність, імпульсивність, травма). Хорошим варіантом має стати повне відокремлення терапевтичної групи від загальної популяції. Не можна повертати особу до в’язниці після закінчення терапевтичного етапу в місцях позбавлення волі; необхідно забезпечити лікування і після звільнення (6–12 місяців). Може стати в нагоді застосування поведінкових програм, які є значно ефективнішими, ніж дидактичні або суто медичні інтервенції. Зрозуміло, що такі заходи потребують значної фінансової підтримки, але якщо нічого не робити, то це вартуватиме набагато дорожче.

    У рамках симпозіуму, присвяченого міжнародному досвіду реабілітації пацієнтів із ПТСР, свої доповіді представили колеги з Ізраїлю, Нідерландів та Німеччини. Так, Арам Гасан (Нідерланди) репрезентував виступ на тему «Перепони, діагностика і лікування біженців із ПТСР». На думку автора, на початку лікування є вкрай важливим відверто розповісти пацієнту про його розлад, особливості перебігу хвороби і звернути увагу на те, що він не зможе швидко відновитися без підтримки і відповідного лікування, яке потребуватиме від нього терпіння та тісної співпраці. Щоб зменшити напруження і допомогти клієнту впоратися із сумом, роздратуванням і злістю, варто застосовувати кілька форм терапевтичних втручань. Наприклад, наративну експозиційну терапію (NET), короткотривалу експозиційну психотерапію (BEPP), десенсибілізацію та переробку рухом очей (EMDR). Доповідач зазначив, що лікування має бути доступним та якомога простішим і зрозумілим пацієнту та його родичам. По можливості інтервенції мають бути безперервного характеру. Досить вагомим чинником є психоосвіта та застосування таких допоміжних методик як арт-терапія. Спеціаліст, який надає допомогу, має володіти відповідними навичками і знаннями, а складні проблеми краще розв’язувати із залученням міждисциплінарних фахівців.

    Доповідь Дженетт Лелі (Нідерланди) була присвячена психологічному лікуванню посттравматичного стресового розладу у літніх людей, зокрема за допомогою наративно-експозиційної терапії (NET), яка забезпечує поступове зниження вираженості симптомів ПТСР. У довготривалій перспективі її ефекти більш значущі, ніж при особистісно орієнтованій терапії (РСТ), яка асоційована зі швидким зниженням вираженості симптомів. Адже обидві методики є ефективними і безпечними та можуть застосовуватися в осіб похилого віку із симптомами ПТСР.

    Не менш цікавим став симпозіум, присвячений науковій діяльності молодих учених у галузі психіатрії, модераторами якого були Х. Херрман (Австралія), Б. Левенталь (США) та Н. Скокаускас (Норвегія). Молоді дослідники репрезентували свої наукові роботи та отримали цінні поради щодо подальшого їх удосконалення.

     Також під час конференції відбулася презентація книги Генерального секретаря міжнародної організації «Глобальна ініціатива в психіатрії», віце-президента Всесвітньої федерації психічного здоров’я по Європі, професора Роберта ван Ворена «Холодна війна в психіатрії». Як зазначив автор, у період «холодної війни» між Радянським Союзом і Заходом засобів не добирали. Символом згаданого протистояння стали шпигунські ігри та Берлінська стіна. Протиборство відбувалось на всіх фронтах, і медицина не стала винятком. Одним із головних інструментів якої тоді в СРСР було зловживання психіатрією в політичних цілях. Задля цього придумали терміни «манія правдошукача» і «в’ялопротікаюча шизофренія». У книзі описано жахливий період боротьби з інакодумцями за часів радянської системи за допомогою каральної психіатрії.

     Усі учасники зустрічі відзначили актуальність представлених доповідей та високий рівень організації конференції.

    6 - 7<>

     

04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103, корпус 12

+380 44 468-3215

undisspn@ukr.net

 

(C) 2017 Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

Усі права на матеріали, розміщені на сайті, охороняються відповідно до законодавства України

 


За весь час :

Унікальні користувачі: